Суспільна довіра як ознака громадського активу пілотних громад проєкту «Громада – влада: діалог, довіра, дія»
Однією з базових цінностей сучасного суспільства є довіра. В усьому світі суспільна довіра як довіра до людей за межами «близького кола» вважається важливим чинником політичного, економічного та соціального прогресу. Довіра укріплює соціальну будову суспільства, полегшує комунікацію і кооперацію, а її рівень визначає здоров’я соціального організму.
Суспільна довіра вимірюється соціологами через відповідь на запитання: «Як ви вважаєте, більшості людей можна довіряти чи потрібно бути обережним у спілкуванні з людьми?» Кількість тих, хто довіряє більшості людей, є важливим соціальним фактом, який визначає подальший успішний розвиток як громад, так і країни в цілому.
За даними за 2020 р., в Україні 30% опитаних вважали, що «більшості людей можна довіряти», і відсоток таких людей зріс порівняно з 2011 роком на 5%. Виходячи з цих даних, українське суспільство можна охарактеризувати, як суспільство з середнім рівнем суспільної довіри.
Суспільна довіра визначально впливає на успіх і тривалість впровадження реформ та їхні економічні наслідки. Польща, Франція, Іспанія, Угорщина, Італія мають середньо-низький рівень суспільної довіри (~20–30%), а, наприклад, Бразилія, Мексика, Кенія, Індія, Малайзія, Індонезія, Марокко – суспільства з наднизькою суспільною довірою (<10%). Найвищий рівень суспільної довіри у країнах Скандинавії, Німеччині, Нідерландах та Великій Британії (~60–90%). Середньо-високий – у США, Канаді, Австралії (~40–60%).
При проведенні навчання для представників організацій громадянського суспільства та громадських активістів ми поцікавилися, як у них справи з суспільною (узагальненою) довірою. Як виявилося, і це не дивно, 45% опитаних громадських активістів – учасників навчання відповіли, що «більшості людей можна довіряти». На додаткове запитання: «Як ви вважаєте, більшість людей намагаються допомагати іншим, чи вони переважно переслідують власну вигоду?» – 54% опитаних зазначили перший варіант. Отже, очікування колективістських установок, чуйної поведінки, взаємодопомоги дуже високі серед нашої навчальної аудиторії. Для порівняння: навіть серед американців, де рівень суспільної довіри високий, 47% респондентів вважали, що більшість людей намагається допомагати іншим; тоді як серед японців – 19% дали таку відповідь[i]. Можна припустити, що ситуація війни та спричинена нею активізація взаємодопомоги в Україні пояснює такий екстремально великий показник серед нашої навчальної аудиторії.
Ми також запитали в аудиторії, чи згодні вони з висловлюванням: «Майже кожна людина піде на обман, якщо це буде їй вигідно». П’ятдесят п’ять відсотків опитаних висловили незгоду, що теж є високим показником позитивних очікувань доброчесної поведінки від потенційних партнерів.
Соціальні вчені розрізняють людей за їхніми фоновими очікуваннями обману, порушення довіри, як високо та низко довірливих. Високо довірливі – це ті, хто довіряє кожній людині доти, поки не переконається, що їй не можна довіряти. Відповідно, низько довірливі – це особи, які не довіряють жодній людині доти, поки не переконаються, що їй можна довіряти. Не слід плутати високо довірливих людей з легковірними, адже під легковір’ям зазвичай мається на увазі «віра іншій людині у разі, коли в наявності певні чіткі докази того, що людині не можна вірити». Легковір’я – це нерозбірлива довірливість.
Легковірні люди часто приходять до загальної недовіри тому, що раніше ставали жертвами в соціальних взаємодіях. Таким чином, загальну недовіру можна розглядати як набуту стратегію захисту для легковірних людей, які не можуть інакше захистити себе в ризикованих соціальних ситуаціях. Вони здатні уникнути втрат у таких випадках, вбачаючи в кожному потенційному партнері «злодія» й уникаючи ризикованих взаємодій. Найкраща стратегія для легковірних людей – соціальна ізоляція або взаємодія з постійними партнерами, які мають зобов'язання один перед одним.
Ця стратегія захисту має свої недоліки – втрату вигідних можливостей, наявних поза колом людей, пов'язаних зобов'язаннями. Використання таких можливостей може бути ризикованим, але для легковірної людини ця стратегія здається більш вигідною, ніж бути ошуканою або експлуатованою. Водночас для людини, що вміє розпізнавати ознаки того, що потенційний партнер не заслуговує на довіру, загальна недовіра не є кращою стратегією в ризикованих соціальних ситуаціях. Для такої людини вигідніше не уникати ризикованих взаємодій. Ба більше, успішна практика таких взаємодій допомагає розвинути загальну довіру. Із загальною довірою вони з ще сильнішою готовністю вступають у ризиковані соціальні взаємодії.
Загальна недовіра породжує подальшу недовіру, оскільки соціальна ізоляція не дає людині можливість навчитися виявляти в інших людях ознаки нечесності чи несумлінності. Існує порочне коло: легковір’я як брак навичок визначати, що довіряти не варто, призводить до того, що людина часто виявляється жертвою і, як наслідок, розвиває загальну недовіру. Загальна недовіра своєю чергою перешкоджає ризикованим соціальним взаємодіям і не дає можливості розвинути навички розпізнавання тих, хто не заслуговує на довіру.
Розвиток загальної довіри вимагає більше свідомих зусиль, використання когнітивних ресурсів (уваги, пам'яті) для розвитку соціального інтелекту. Під соціальним інтелектом зазвичай мається на увазі здатність розуміти себе та оточення та використання цього розуміння у взаємодіях з іншими. Результати експериментів, проведених Т. Ямагіші, підтвердили: люди, що високо довіряють, виявилися більш проникливими в потенційно ризикованих взаємодіях, ніж низько довірливі. Загальну довіру, вважає вчений, слід розглядати не як когнітивну ваду, а, навпаки, як «побічний продукт високого рівня соціального інтелекту».
Під час опитування на вебінарі з’ясувалося, що серед наших учасників навчання виявилося 85% високо довірливих людей, і це дуже високий та обнадійливий показник. Шістдесят сім відсотків учасників навчання найчастіше відчувають за свою громаду гордість, 24% – гордість і сором одночасно та лише 9% – сором. Усі опитані вважають свою територіальну громаду перспективною у плані розвитку.
Отже, ми впевнені, що до навчальної кампанії проєкту залучені найбільш компетентні громадські активісти з високим рівнем соціального інтелекту, любов’ю до своєї громади і вірою в її майбутнє. Бажаємо їм успіхів у подальшій співпраці на благо громад і України!
[i] Yamagishi, T., K.S.Cook, M.Watabe. “Uncertainty, Trust and Commitment Formation in the United States and Japan.” //American Journal of Sociology, 1998, v.104(1), pp.165-194.
****
Реалізація ініціативи «Громада – влада: діалог, довіра, дія» стала можливою завдяки щирій підтримці американського народу, наданій через Агентство США з міжнародного розвитку (USAID). Проєкт виконує Всеукраїнська благодійна організація «Інститут місцевого розвитку» в рамках проєкту USAID «Демократичне врядування у Східній Україні».
Слідкувати за оновленням та перебігом проєкту можна на сторінках у соціальних мережах:
та на сайті: https://osbb-ok.org.ua/.
постів