Партисипація як фундамент демократичного суспільства (вебінар 11.01.24 Модуль 1)
Під терміном «партисипація» (від англ. participate – «брати участь») зазвичай мається на увазі участь, громадська чи громадянська, залучення громади, учасницьке прийняття рішень, учасницьке управління.
Участь громадськості означає участь у заходах, спрямованих на поліпшення якості життя в одній чи кількох громадах шляхом вирішення питань, що становлять суспільний інтерес.
Є два види участі: громадська (Civic Engagement) та публічна (Public Participation).
Громадська участь (громадянська, горизонтальна) – самоорганізація членів певної громади для спільного прийняття рішень та вирішення конкретних проблем. Публічна партисипація (вертикальна) -– участь мешканців у формуванні та реалізації державної або місцевої політики; взаємодія громадян з місцевими, регіональними та центральними органами влади.
Типи горизонтальної громадської участі:
-
Активізм/адвокація: передбачає здійснення соціальних змін, демонстрацію підтримки, привернення уваги до певної проблеми чи її розв’язання.
-
Громадянська освіта: набуття знань про громаду, уряд та соціальні питання.
-
Волонтерство: участь у діяльності, яка приносить користь іншим або своїй громаді.
-
Навчання послугам: вирішення реальних потреб громади через навчання учасників наданню певних послуг, що необхідні громаді; учасники застосовують те, що вони навчилися, і просувають це навчання шляхом активної участі.
-
Благодійність/збір коштів: збір ресурсів (наприклад, грошей, їжі, одягу тощо)
-
Соціальні інновації: поєднання інновацій, винахідливості та можливості вирішення критичних соціальних та екологічних проблем шляхом розробки бізнес-моделей, продуктів або послуг.
Участь громадськості в процесі прийняття владних рішень (Public Participation) реалізується у відносинах Громада – Влада. Сторонами такої участі є: влада, організації громадянського суспільства, громадські активісти, окремі громадяни, широка громадськість. Завдяки публічній партисипації влада має можливість вживати заходи, які відповідають реальним потребам громадян та є гарантією прозорості прийняття рішень, що своєю чергою сприяє збільшенню рівня довіри.
Значення культури участі у суспільстві. 60-70-ті роки минулого століття – процес перетворення людей з пасивних споживачів в активних учасників: у ці часи відбувся розвиток культури участі чи співучасті людей у багатьох сферах, зокрема у мистецтві, ЗМІ, виробництві товарів та послуг. Партисипативна культура – культура, у якій приватні люди (громадськість) діють не лише як споживачі, а виступають також як спонсори, виробники чи творці. Ознака культури участі – самостійність та активна позиція людей відносно життя.
Форми демократії та участь громадськості у формуванні/прийнятті управлінських рішень. Є чотири форми демократії, кожна з яких має свої переваги і недоліки (табл.1).
Таблиця 1. Форми демократії
Деліберативна та партисипаторна демократія багато в чому схожі між собою в тому, що обидві є формами правління, за якої вільні і рівні громадяни обґрунтовують рішення, надаючи один одному аргументи для досягнення зважених висновків, що мають бути покладені у рішення органів влади. Деліберація забезпечує постійний громадський дискурс – широку, активну, але нецентралізовану комунікацію громадян. Проте деліберативна демократія на відміну від партисипаторної не передбачає прямого впливу на прийняття рішень, але забезпечує широке і постійне залучення громадян та їхніх асоціацій до обговорення проблем суспільно-політичного життя (за ініціативою як самих громадян, так і державних інституцій).
Практика та інструменти участі громадськості є серцевиною прямої демократії, деліберативної (дорадчої) демократії, учасницької (партисипаторної) демократії. Громадська участь існує паралельно із представницькою демократією, діє як під час виборів, так і між ними.
Історія виникнення ідей участі громадськості. У середині ХХ ст., коли недоліки представницької демократії стали найбільш виразними, актуальним постало питання: як забезпечити народовладдя у сучасному складному суспільстві? Науковці, громадські діячі включилися в пошук причин неефективності представницької демократії в Європі та США. У цих країнах у 1960-х рр. прокотилася хвиля протестів та громадянських рухів за право здійснювати народовладдя. Актуальності проблеми боротьби за народовладдя додали хвилі демократизації колишніх авторитарних та тоталітарних країн.
Ідея партисипаторної демократії визріла наприкінці 1960-х рр. у контексті вимог масових протестних рухів щодо розширення участі громадян в управлінні різними сферами суспільного життя. Їхній лейтмотив: «Жодне суспільство не може стверджувати, що його засновано на принципах демократії, справедливості та рівності, якщо різні групи людей (громадськості) не можуть брати повноцінну, активну, відчутну участь у процесі формування політики та прийняття управлінських рішень з питань, що мають вплив на їхнє життя та життя їхніх спільнот». Девізом стали гасла: «Нічого про нас без нас» та «Все, що без нас – не для нас».
У 1960-х рр. вимога «наблизити» представницьку демократію до громадян належала переважно суспільним рухам. Наприкінці ХХ ст. – на початку ХХІ ст. ініціативу перебрали політики, уряди та органи місцевого самоврядування.
Досліджуючи практику участі громадськості в при здійсненні проектів боротьби з бідністю, містобудування, охорони здоров’я, американська дослідниця Шеррі Арнштайн запропонувала модель «Сходів» участі громадськості, яка упорядковувала та класифікувала рівні участі громадськості від, фактично, імітації участі до її справжньої форми – партнерства, делегування повноважень та громадського контролю.
Рисунок 1. Рівні Участі громадськості за Шеррі Арнштайн, 1969 р.
Рада Європи у документі «Кодекс рекомендованих норм участі громадськості у процесі прийняття рішень», 2009 р. визначила такі рівні партисипації:
- Інформація: отримання інформації від органів влади.
- Консультація: органи влади просять громадян та/або неурядові організації висловити їхню думку стосовно конкретного питання чи процесу.
- Діалог: спілкування для регулярного обміну думками або для вироблення спільного рішення (рекомендації, стратегії або законопроєкту).
- Партнерство: передбачає спільну відповідальність на кожному етапі прийняття управлінських рішень.
Міжнародний досвід участі громадськості
Досвід Польщі. Лише з 1989 по 1996 рік, тобто за 7 років, було створено і зареєстровано понад 29,5 тисячі громадських організацій і близько 6 тисяч фондів. Для порівняння: в Україні за дев’ять років (з 2013 р. по 1.01.2022 р.) було створено 19 тис. громадських організацій.
Значну частину функцій центрального уряду Польщі передано не лише органам місцевого самоврядування, але й неурядовим громадським організаціям. Постановою про публічну користь та волонтаріат 2003 року держава зобов’язала інституції місцевого самоврядування обов’язково створювати програми співпраці з неурядовими громадськими організаціями. Підставою для таких змін стали суто практичні міркування. Так, в компетенції органів місцевого самоврядування є питання, які швидше й дешевше можуть вирішити саме неурядові громадські організації.
Законодавчо були визначені два основні типи співпраці: секторний і системний. Перший переважно стосується короткотермінових проєктів соціального спрямування, другий націлений на створення норм і правил довгострокової співпраці між місцевим самоврядуванням і неурядовими громадськими організаціями в усіх сферах, що стосуються життя тієї чи іншої територіальної спільноти.
Форми взаємодії у рамках системної співпраці:
· спільні консультації щодо прийняття тих чи інших рішень, що стосуються життя громади;
· участь неурядових громадських організацій у спільному визначенні стратегії місцевого розвитку, зокрема – регіональних планів розвитку;
· окреслення умов і процедури формування дотацій з місцевого бюджету на програми неурядових громадських організацій, що мають на меті реалізацію інноваційних проєктів у межах місцевої громади;
· участь неурядових громадських організацій в тендерах на виконання тих чи інших публічних завдань;
· формування місцевих законопроєктів (рішень місцевих рад), які комплексно окреслюють цілі, механізми і форми співпраці самоврядування і неурядових громадських організацій;
· неурядова громадська організація набуває право використання ресурсів місцевої інфраструктури, інформації, експертів, інформаційних каналів тощо.
У Програмі співпраці одиниць територіального самоуправління і неурядових організацій Польщі було окреслено 24 основні напрями співпраці ОГС і місцевої влади в галузях:
· суспільної допомоги (бідним і недієздатним особам);
· благодійної діяльності;
· підтримки традицій і культури поляків;
· турбота про збереження «польськості»;
· турбота про національні меншини;
· охорона і пропаганда здорового способу життя;
· боротьба з безробіттям;
· забезпечення прав жінок;
· охорона довкілля;
· пропаганда захисту батьківщини тощо.
Успішним прикладом участі громадськості є партисипативне створення Стратегії розвитку міста Варшава, який отримав назву «Варшава 2030». На розробку стратегії знадобилося 2,5 роки. На кожному етапі жителі, підприємці та представники різних організацій брали участь у розробці ідей для подальшого розвитку міста.
Побудова стратегії від початку до кінця була партисипативною, а точніше консультаційною. Засади роботи над стратегією були сформульовані в указі міського голови. Було створено: керівний комітет з оновлення стратегії; редакційну колегію з оновлення стратегії; п’ять робочих груп: соціальна, економічна, просторова, системна та районна. Підтримку надавала група експертів. Залученню місцевої громади до роботи над стратегією передувала широка інформаційно-просвітницька кампанія з використанням різних каналів комунікації для досягнення різних аудиторій.
Бюджет участі у м. Порту-Алегрі (Бразилія). Успішний досвід «партисипативного бюджетування» міста Порту Алегрі, як унікальна система управління бюджетом цього міста, зламав усі шаблони про те, як має відбуватись фінансове планування території, а заодно вирішив і найгостріші соціальні та інфраструктурні проблеми міста. Населення цього міста – від дуже багатих до дуже бідних. У країнах з перехідною економікою кількість населення за межею бідності значно перевищує кількість багатих людей. У 1980-х роках населення міста зросло на 30% за рахунок людей, які раніше працювали на землі. Вони створили великі передмістя з бідним населенням, не надто інтегрованим до громади.
Люди, розуміючи, що їхні проблеми не вирішуються, почали об’єднуватися в асоціації громад та створили союзи між сусідніми мікрогромадами. Було впроваджено новий інструмент впливу та контролю від громадськості – «Бюджет участі».
Місцева рада прийняла бюджетний регламент, який регулярно змінювався та вдосконалювався. Раз на 6-8 місяців проводилися територіальні та тематичні наради, де разом із громадськістю обговорювали інвестиційний план. Політики представляли досягнення минулого і поточного року та визначали суми, на які можуть розраховувати мешканці міста. Делегати для засідань обиралися на місцевих зборах громадян. Зрештою, від 1 до 10 відсотків населення виявилися інтегрованими у прийняття рішення. Делегати тематичних та територіальних нарад, які визначають пріоритет на майбутній рік, обирали двох територіальних консультантів, які разом утворювали раду «Бюджету участі», відповідальну за розробку інвестиційного плану. Обсяг коштів, згідно з інвестиційним планом, розподілявся на основі пріоритетів між районами.
Упровадження практики «Бюджету участі» в Порту-Алегрі, окрім вдосконалення інфраструктури:
· Зменшило політичне напруження у громаді.
· Поліпшило культуру сплати податків мешканцями міста.
· Підвищило обізнаність громадян щодо використання бюджетних коштів.
· Призвело до появи практики добровільної участі громадян у реалізації проєктів шляхом власних внесків.
· Зменшило адміністративні витрати.
· Зменшило корупцію завдяки більшій активності громади.
· Створило нову громадянську культуру.
· Забезпечило участь у нарадах жінок (51% від кількості учасників), тоді як раніше жінки були практично виключені зі світу політики.
Досвід партисипації Німеччини
Кожна громада Німеччини визначає стратегію свого сталого розвитку. У зв'язку зі збільшенням території великих міст, розвитку дорожньої інфраструктури сусідні громади визначаються з моделлю свого розвитку: чи бути приміською громадою, чи сільською. Подальший розвиток (і обсяг фінансування з центрального бюджету місцевих проєктів) визначений вибором громади.
У Німеччині дуже багато порожнього житла в сільській місцевості. Там створюються такі конгломерати креативних професій, куди їхніх представників запрошують, проводять їм хороший інтернет і кажуть: ось вам хати, робіть з ними усе, що хочете.
Місто Саверн, округ Ельзас, Франція
Населення – 12 тис. осіб; місто розташоване неподалік від кордону з Німеччиною. У міській раді – 33 депутати, протягом року проходить до 10 засідань. У Стратегії сталого розвитку міста було визначено напрям розвитку як туристичний та культурний центр, і це визначило склад муніципалітету, де працюють приблизно 430 службовців у адміністрації, серед них: 30 викладачів музичної школи, 9 артистів місцевого театру, 150 працівників міжмуніципальної співпраці, вихователів, які працюють з дітьми у позашкільний час. У місті зареєстровано 180 громадських організацій.
Попри досить високу громадську активність населення дуже аполітичне. Спілкування між громадою та місцевою владою необхідно додатково підтримувати. Саме тому мер міста ініціював створення кількох громадських рад: Ради старійшин, Молодіжної ради, Муніципальної ради у справах дітей. Для кращої співпраці з мешканцями міста створили п'ять районних рад. Районні ради складом до 15 представників не мають власного бюджету. Традиційних виборів до районних рад не відбувається. Якщо кандидатур більше 15, то проводиться жеребкування.
Саверн входить до міжмуніципального об’єднання округу Ельзас. Дане об’єднання фінансує туристичну галузь та сприяє реалізації проектів зі сталого розвитку регіону. Дуже цікавий досвід для України, в рамках адміністративно-територіальної реформи та прийнятого ЗУ «Про співробітництво територіальних громад». Мер Саверну Стефан розповів дуже цікавий приклад співпраці у такому об’єднанні: «Сусіднє місто вирішило побудувати на кордоні з Саверном великий торгівельний центр. До муніципалітету звернулись місцеві підприємці з проханням протистояти цьому будівництву, бо вони будуть отримувати збитки. Тому мер звернувся до «третейського суду» для громад, на якому було вирішено не будувати торгівельний центр. І мер таким чином відстояв інтереси своєї громади.»
Аналізуючи міжнародний досвід участі громадськості, можна зробити висновок: людство досі випробовує партисипативні інструменти, аналізує її ефективність у світі, який швидко змінюється, критикує та добирає нові найбільш відповідні часу інструменти взаємодії влади і громади.
Керівні принципи щодо громадської участі (Прийнято Комітетом міністрів Ради Європи 27 вересня 2017 року).
Громадська участь має пропагуватися та заохочуватися принципами, які застосовуються до всіх суб’єктів, які беруть громадську участь у прийнятті політичних рішень:
· взаємоповага між усіма суб’єктами як основа для чесної взаємодії та взаємної довіри;
· повага до незалежності НУО, незалежно від того, чи їхні погляди відповідають поглядам органів публічної влади;
· повага до позиції органів публічної влади, на яких лежить відповідальність і підзвітність за прийняття рішень;
· відкритість, прозорість і підзвітність;
· оперативність, де всі суб’єкти пропонують відповідний зворотний зв’язок;
· недискримінація та інклюзивність, щоб усі менш привілейовані та найбільш уразливі могли бути почутими, а їхня думка врахована;
· гендерна рівність і рівноправна участь усіх груп, зокрема тих, що мають особливі інтереси та потреби, як-от молоді, людей похилого віку, неповносправних осіб і меншин;
· доступність завдяки використанню чіткої лексики та відповідних засобів участі, офлайн або онлайн і на будь-якому пристрої.
Отже, головною метою участі громади є: досягти інтересів більшості; не утискати інтереси меншини; знайти паритет між тим, що важливо і актуально сьогодні, і тим, що несе в собі можливості подальшого розвитку.
Партисипація в Україні. Україна не стояла осторонь впровадження інструментів громадської участі. Починаючи з 2000 р., в урядових рішеннях почали відображатися питання посилення взаємодії з інститутами громадянського суспільства та врахування громадської думки. Були створені дорадчі органи на місцевому рівні. У 2004 році уряд запровадив консультації із громадськістю та громадські ради при органах виконавчої влади. У 2009 р. уряд зробив спробу оновити засади створення громадських рад. Пропонувалося обирати членів таких рад під час публічних щорічних зборів не менш ніж однієї четвертої від кількості зареєстрованих громадських організацій. Можна помітити, що тема розвитку партисипації завжди актуалізувалася перед виборами.
Після 2014 р. впроваджено електронні петиції до органів державної влади та органів місцевого самоврядування; у низці населених пунктів почали успішно застосовувати громадське бюджетування для вирішення місцевих питань.
Потреби українських територіальних громад у конструктивній участі громадськості у формуванні владних рішень. Сьогодні Україна стоїть на порозі кардинальних змін практик участі громадськості у формуванні владних рішень органами місцевого самоврядування. Роль громад та громадськості в Україні невпинно зростає, і цьому є як зовнішні, так і внутрішні причини.
Серед зовнішніх причин, по-перше, є вимоги міжнародних організацій, які планують допомогти повоєнному відновленню України, обов’язково залучати громадськість на всіх етапах розробки проєктів відновлення територіальних громад – від подання пропозицій до остаточного його затвердження. І ті громади, що на етапі консультування і збору пропозицій від громади поставилися до цих вимог не дуже серйозно, на подальших етапах – громадського обговорення та погодження – зіткнулися з хвилею активної критики та неприйняття проєкту з боку громади.
По-друге, у зв’язку з намірами України вступити у Євросоюз українські територіальні громади мають наблизити практики участі громадськості до рівня європейських, тобто значно посилити роль громадськості у формуванні владних рішень.
По-третє, невпинним рушієм цього процесу є впровадження новацій у практики місцевого самоврядування, які підвищують прозорість діяльності місцевої влади та підвищують роль громадськості в управлінні громадою. Мова йде, зокрема, про такі законодавчі ініціативи, як Проект Закону №4254 «Про публічні консультації», який вже прийнято за основу Верховною Радою України, а також законопроекти №7283 («Про народовладдя в громадах»), №6401 («Про прозорість місцевого самоврядування»), №6319 («Про удосконалення порядку діяльності органів самоорганізації населення»), які наразі є на розгляді комітетів Верховної Ради.
По-четверте, за ініціативи Міністерства цифрової трансформації України були удосконалені/розроблені сайти місцевих громад та підключені до платформи е-DEM – першої української платформи, що об’єднує інструменти електронної демократії, такі як «Громадський бюджет», «Місцеві петиції», «Відкрита громада», «Консультації з громадськістю» та інші. Для активних громадян, які хочуть впливати на рішення місцевої влади, та органів місцевого самоврядування відкриті широкі можливості для конструктивного діалогу та партнерства для розвитку громади. Станом на 15 грудня 2023 р. до платформи приєдналося більше третини територіальних громад України (546 із 1325, які наразі не окуповані ворогом), а скористувалися інструментами платформи 2 млн. українців, при цьому зареєстрованих акаунтів менше 240 тисяч. Більше половини громад, які підключені до майданчика Е-DEM, ще жодного разу не використали деякі із запропонованих інструментів. Тобто, інструменти є, проте громадськість поки ще тільки вчиться ними користуватися.
По-п’яте, разом з пасивністю і інерцією громад щодо застосування нових партисипативних інструментів можна спостерігати майже у всіх громадах емоційну критику і протести з боку громадських активістів щодо деяких витрат з місцевих бюджетів. Такі акції проходять під лозунгами «Гроші на ЗСУ, а не на бруківку!» та «Коли ворог наступає, хату боронять, а не білять!». І місцева влада вже майже всюди виразно відчуває свою залежність від того, як складаються її відносини з активом громади і, звісно, хоче впливати, щоб поліпшити комунікацію мешканців громади та місцевої влади щодо вирішення соціально важливих питань. Тому владі нема куди дітися, треба виходити на конструктивний діалог з громадськістю, робити більш прозорою та відкритою свою діяльність, орієнтуватися у своїх рішеннях на громадську думку.
Отже, склалася ситуація, що ефективна участь громадськості у формуванні владних рішень є і зовнішньою вимогою, і внутрішньою необхідністю в управлінні територіальною громадою. Разом з тим, тема участі громадськості у прийнятті рішень з питань місцевого значення викликає багато суперечок між ідеологами партисипаторної демократії та практиками в управлінні громадою. Останні, враховуючи свій досвід, наполягають, що у громадськості недостатньо компетенцій для прийняття таких важливих рішень, тим більше шляхом опитування або голосування.
Навіть під час війни в українських громадах активна участь громадськості не є виключенням. Наприклад, у Миколаїві триває розробка стратегії розвитку міста для повернення максимальної кількості людей. Заплановано опитування 100 тис. мешканців міста. Наразі отримано зворотний зв’язок від 12 000 мешканців.
У м. Вінниця громадськість залучена до локального проєкту «Площа перемоги»: до війни громадськість запропонувала проєкт, де поруч із площею мав бути скейтпарк для дітей. Після влучання російської ракети у площу постала потреба в обговоренні її нового змісту та вигляду. Громадське обговорення зафіксувало ідею того, що площа не має бути суто меморіалом, що вона має відображати віру в майбутнє, поєднувати трагічну історію і майбутні функції.
У м.Червоноград було проведене опитування в соцмережах щодо встановлення новорічної ялинки, і 67% містян висловилися проти. Міськрада прислухалася до побажань громади.Інші громади вчинили навпаки. Тож на Різдво вирішили встановити сніп і шопку — люди залишилися задоволеними: врахували побажання людей і зробили щось, щоб трохи відійти від війни. Також у місті розпочали проєкт зі стратегічного планування майбутнього громади.
Місто Житомир може поділитися досвідом залучення ВПО з технологічним бекграундом. Був створений чат-бот, який провів опитування про компетентності ВПО, що дозволить краще працювати й допомогти іншим людям знайти роботу, сприяти їхній інтеграції. Також створили групи, де місцевий бізнес мав можливість обмінюватися досвідом із представниками релокованого бізнесу, створювати нові бізнес-проєкти і працювати разом.
Що стимулює в Україні участь громадськості на місцевому рівні?
· Власна держава.
· Законодавство, що стимулює залучення громадян.
· Іноземна підтримка залучення.
· Навчальні заклади, що готують фахівців.
· Незадоволеність сьогоднішнім станом управління громадою.
· Позитивні приклади залучення громадян.
· Розвинуті організації громадянського суспільства.
· Партисипація спирається на давні, хоча і призабуті традиції.
· Спирається на природне бажання допомогти собі самому.
Інструменти партисипації та впливу громадськості на владу. Чинним законодавством України передбачено використання таких інструментів участі громадськості:
- Загальні збори громадян
- Місцеві ініціативи
- Громадські слухання
- Органи самоорганізації населення
- Електронна петиція
- Виїзд депутатів разом з медіа на місця
- Участь у сесіях рад та депутатських комісіях
- Громадська експертиза
- Зустрічі керівників та посадових осіб місцевих рад з населенням
- Консультативно-дорадчий орган
- Консультації із громадськістю
- Залучення представників громадськості як експертів
Також в Україні розвиваються онлайн-інструменти участі громадськості: онлайн-інформування, онлайн-опитування, електронні консультації, електронні звернення, електронні петиції, місцеві ідеї та ініціативи, бюджет участі.
Негативні наслідки партисипації. Партисипативні інструменти (референдуми, дорадчі органи, онлайн-обговорення та ін.) можуть ускладнювати прийняття рішень, дестабілізувати внутрішню і зовнішню політику, особливо якщо вони використовуються популістами у боротьбі за владу. Одна з причин негативних наслідків – перевага голосу більш активних громадян, які водночас можуть активізуватися на противагу суспільним інтересам. До того ж використання референдумів надає змогу «ображеним» громадянам висловити протест владі, інші ж категорії населення не мають стимулів брати участь у волевиявленнях, у результаті чого і програють. Робота дорадчих органів може суттєво гальмувати прийняття рішень або практично не приносити користі від своєї діяльності.
Отже, актуальним є пошук шляхів впровадження партисипативних інструментів, щоб вони дійсно слугували врахуванню інтересів громадян, а не були засобами популізму, маніпуляцій та дестабілізації життя у громаді.
Загрози, які створює участь громадськості:
· Затягування прийняття рішень.
· Важко передбачити дії наявних у громаді груп впливу.
· Може загнати проблему у глухий кут нескінченних дискусій.
· Вимагає мобілізації ресурсів, яких може не бути у громаді.
· Може розколоти громаду на протилежні табори і викликати протистояння.
· Опір та саботаж з боку груп впливу та частини посадовців.
· Результатом може бути помилкова інтерпретація думки частини населення як думки всієї громади.
· Рішення, яке отримане у процесі залучення громадян, може виходити за межі компетенції органів місцевої влади або за межі правового поля.
· Розмиття відповідальності посадовців.
· Якщо рішення громади не буде підтримане органами влади, це може призвести до апатії населення.
Отже, склалася нагальна потреба модернізації партисипативних інструментів для посилення демократичних процесів, зокрема на місцевому рівні. Що обумовлює одночасно і актуальність, і необхідність критичного аналізу практик участі громадськості та модернізації партисипативних інструментів:
· дефіцит демократії, громадянська апатія, громадські протести, зниження рівня легітимності влади;
· обмеження ресурсів, дефіцит публічних фінансів і необхідність визначення пріоритетів;
· парадокс: надмірні очікування відносно влади та відсутність лояльності до неї;
· розвиток мережевих структур соціальних відносин на противагу ієрархічним;
· недостатньо наявних механізмів представлення інтересів груп населення, зокрема вразливих й ізольованих;
· розвиток нових технологій та їхня амбівалентна роль з погляду громадської активності;
· широкі інформаційні можливості, нові технології, демонополізація джерел інформації;
· нові технології соціально-психологічного впливу на людей.
Плануючи і розробляючи заходи участі громадськості, треба враховувати й можливі перешкоди. До зовнішніх перешкод активній участі громадськості можна віднести такі, як:
· Зовнішні фактори, які змушують людей витрачати багато часу на задоволення первинних потреб у їжі, засобах існування, безпеці тощо.
· Внутрішня міграція та імміграція населення.
· Недосконалість законодавства про залучення громадян.
· Фінансові обмеження у ОМС та громадян.
· Обмеження воєнного стану, заборона зібрань, захист інформації на сайтах місцевих рад та військових адміністрацій, заборона доступу у приміщення ОМС, обмеженість використання партисипативних інструментів.
· Неінституціалізованість деяких практик участі громадськості.
· Відсутність успішних прикладів.
· Низька правова, соціальна, комунікаційна освіченість громадян.
· Штучна перерваність українських традицій.
Можливі також перешкоди з боку ОМС, а саме:
· Відсутність партисипативних навичок у частини посадовців ОМС.
· Позиція ОМС «Нащо нам люде, нас самих буде!»
· Факти корупції, зловживання службовим становищем, розкрадання гуманітарної допомоги у місцевій владі.
· Недостатня освіта, культура та етика депутатського корпусу.
· Незнання посадовими особами психології мас та теорій колективних дій.
· Побоювання роботи з великою кількістю людей у посадових осіб.
· Неповага до громадської думки.
· Тиск на активістів з боку представників місцевої влади.
Демотиватори/мотиватори активної участі громадськості
Мотиватори (в широкому смислі) – це те, що мотивує; це способи керування увагою, енергією, що впливають на спрямованість і енергію дій (своїх і чужих). Відповідно, демотиватори (теж в широкому розумінні) – це те, що руйнує мотивацію.
Мотивація - це бажання діяти заради досягнення мети; вирішальний елемент у постановці та досягненні цілей. Мотивація може бути зовнішньою, коли людину надихають зовнішні сили - інші люди або винагорода. Мотивація також може бути внутрішньою, коли натхнення йде зсередини. Внутрішня мотивація, як правило, підштовхує людей сильніше, а досягнення приносять більше задоволення. Мотивація є однією з рушійних сил людської поведінки. Вона підживлює конкуренцію і створює соціальні зв’язки...
* * *
З повною версією статті можна ознайомитись у форматі PDF
Більше деталей у нашому сюжеті: https://www.youtube.com/watch?v=fTmEbsDCLoc
Підсумковий контроль інформаційного матеріалу - пройти комп’ютерне тестування
ІНСТРУКЦІЯ ПРОХОДЖЕННЯ ТЕСТОВОГО ЗАВДАННЯ
ПОСИЛАННЯ НА ПРЕЗЕНТАЦІЮ 1.8 MB
ПОСИЛАННЯ НА СТАТТЮ У ФОРМАТІ PDF 826.02 KB
постів